Найважче після повернення до цивільного життя Андрієві давались прогулянки улюбленим Києвом. Не через звикання до протеза, а через панічні атаки, які могли початись від тригерних звуків.
Дмитро ж навпаки – мріяв швидше прогулятись Тернополем зі своєю родиною. Але його мучили фантомні болі.
У пошуках рішення обидва ветерани вперше в житті звернулись за психологічною допомогою.
З розв'язанням яких питань ветеранам та ветеранкам можуть допомогти психологи, та де можна безоплатно отримати кваліфіковану допомогу онлайн і офлайн – розповідаємо.
Андрій Голопапа: «Найважче було у шпиталі. А потім – виходити у місто»
На момент початку повномасштабного вторгнення Андрію було лише 18 років. Попри відсутність військового досвіду, хлопець вирішив перервати навчання в університеті та пішов на фронт.
У боях за Донецьку область отримав поранення: міною з міномета буквально перерізало ліву ногу нижче коліна. Кінцівку не вдалося врятувати.
Тижні в лікарні тяглися дуже повільно: спогади, думки, прокручування подій в голові. Андрій відчував, що поки лікарі працюють над покращенням його фізичного стану, ментальний погіршується.
«У ветеранському слензі є таке слово «пайка». Це важко якось категоризувати, але військові мене зрозуміють. Так от у мене тоді почалась «пайка», – ділиться ветеран. – Мене «паяло» від лежання у палаті. Я не міг піти прогулятись на вулиці. І просто лежав сам на сам зі своїми роздумами. А вони були невеселі».
Працювати з психологом Андрій почав на етапі реабілітації, у Львові. Кілька сесій допомогли стабілізувати його стан, хлопець почав приймати антидепресанти.
Але коли повернувся до Києва, відчув, що психоемоційний стан загострюється.
На вулиці чи в метро будь-який голосний звук міг стати для Андрія каталізатором панічної атаки.
«Тригером для мене стала і російська мова, – розповідає ветеран. – Коли я чув її на вулиціі, мене накривало виром емоцій. Те саме було з реакціями деяких людей на те, що я сиджу в транспорті, а не поступаюся місцем: якісь погляди, фрази – я просто не міг це витримати».
Андрій розумів, що час знову повернутися в індивідуальну психотерапію, але коштів на це не вистачало, бо повернуся до університету і мав орендувати житло.
«Тому шукав психологів, які працюють з військовими чи ветеранами безплатно, і знайшов чудову психотерапевтку Ольгу, – пригадує хлопець. – Основний мій запит був простий: як взагалі з цим жити. Маю на увазі, не з інвалідністю, тому що я до цього вже на той момент звик, – як жити в суспільстві з усіма моментами, які я зустрічаю на цивілці».
За пів року роботи в індивідуальній терапії психоемоційний стан Андрія покращився.
«Є багато речей, над якими наше громадянське суспільство ще має працювати. Речі, які мене тригерять, нікуди так швидко не зникли, на жаль. Але пропрацювати своє сприйняття, щоб жити стало легше – можливо. Не зволікайте з цим. Може здатися, що поговорив з побратимом чи пожалівся дружині – і нібито стало легше. А потім раз – ти вже валяєшся на ліжку і не бачиш сенсу вставати з нього», – ділиться ветеран.
Нині Андрій Голопапа повернувся до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вчиться на фізика. Навчання поєднує з волонтерством: разом з іншими студентами він організував ініціативу з регулярних відвідин військових у шпиталі.
Ветеран мріє, аби така ініціатива ширилась й на інші міста та села, адже добре пам’ятає, як йому свого часу було важко проводити тижні і місяці у лікарняній палаті.
«Мені пощастило: до мене могла приїздити дружина, рідні. Але всеодно було важко, – каже Андрій. – А тут (в одному зі шпиталів столиці – прим. ред.) багато тих, до кого ніхто не приходить. З різних причин. Мені дуже хочеться якось вплинути на цю ситуацію, аби люди почали провідувати військових та ветеранів у лікарнях. Щоб занести пляшку води та просто поговорити, це дуже їм потрібно. Це теж психологічна підтримка, від суспільства».
Дмитро Романчук: «Відчував, як німіють пальці, яких у мене вже немає, як болить ампутована нога»
Коли почалося повномасштабне вторгнення Дмитро вивіз вагітну дружину з Маріуполя спочатку до Дніпра, потім – до Тернополя.
У вересні 2022 року долучився до ЗСУ, коли сину виповнився місяць.
Два роки чоловік боронив Донеччину та Харківщину у найгарячіших точках. У червні 2024 на Лиманському напрямку отримав важке поранення від удару дрона.
«Загалом переніс 10 операцій, але на жаль, ногу врятувати не вдалося, була ампутація вище коліна», – розповідає Дмитро.
Ветеран хотів швидше повернутися до родини, почати працювати, але фантомні болі, які з’явились після ампутації, не давали йому спокою.
«Я не міг ні спати, ні нормально себе почувати, – пригадує Дмитро. – Відчував, як німіють пальці на нозі, яких у мене вже не має; як болить ампутоване коліно; як все це зводить сильними судомами... Знеболюючі все це трохи приглушали, але повністю біль не відпускав».
Лікарі порадили звернутись з цією проблемою до психотерапевта, і Дмитро одразу погодився. Роботу з психологом розпочав, перебуваючи у шпиталі у Львові, по відеозв’язку.
«Спочатку заняття були через день. Ми спілкувалися про різне, виконували спеціальні завдання, – розповідає Дмитро. – Найбільше мене вразила вправа «спідометр», коли уявляючи шкалу швидкості авто, я міг зменшувати інтенсивність фантомного болю майже до повного його вимкнення».
Саме лише усвідомлення того, що болі, які здавалися нездоланними, можна контролювати, уже покращило психологічний стан ветерана: зменшилась дратівливість та зросла здатність концентруватись на чомусь іншому.
«Я зміг знову довго розмовляти з дружиною телефоном, бо раніше мені це давалося важко, було складно концентруватися на розмові, висловлювати свої думки. Це був перший такий важливий для мене результат. А потім в якийсь момент психотерапевт запитав мене, як там мої фантомні болі, і я усвідомив, що вони минули, а я навіть не помітив», – ділиться Дмитро.
Нині ветеран уже повністю освоїв свій мікропроцесорний протез та готується вийти на роботу: отримав пропозицію, про яку мріяв. Секретом своєї швидкої фізичної та психологічної реабілітації вважає власне непохитне бажання: «Основою здоров'я є бажання бути здоровим. Коли людина справді понад усе прагне подолати свої хвороби чи тривоги, то варто лише знайти правильного помічника – і неодмінно все вийде!».
Усім потрібен час на відновлення сил, але не проґавте тривожні сигнали
Досвід військової служби під час війни, навіть якщо він минув без трагічних епізодів, залишає свій слід. Захисникам та Захисницям буває непросто перелаштуватись на цивільне життя. Здається, що варто лише вам потрапити додому, обійняти рідних – і все стане на свої місця. Але буває, що стан напруги та бойової готовності не минає навіть вдома.
«Родині варто розуміти, що після повернення додому Захиснику чи Захисниці потрібен час, аби нервова система відновилася. Відіспатися, щоб відновилися біоритми, щоб людина відпочила. Та якщо за місяць-півтора напруга, проблеми зі сном, апатія не зменшуються – варто звернутися за допомогою», – пояснює клінічна психологиня, травмотерапевтка Ірина Ткач
Психологиня почала активно працювати з військовослужбовцями ще у 2014 році, в Маріуполі. Каже, з того часу сприйняття психологічної допомоги українськими військовими сильно змінилось. Спрацювало «сарафанне радіо»: приклад тих побратимів і посестер, які вже отримали психологічну допомогу і діляться результатами, мотивує й інших звертатись до фахівців з ментального здоров’я.
«Оцього опору «я все сам\сама», «мені не потрібен психолог» стало набагато менше, – каже Ірина. – Водночас не завжди є розуміння, як і з чим можуть допомогти психологи».
Найчастіше Захисники та Захисниці після демобілізації звертаються до психологів із проявами посттравматичного стресового розладу:
- порушення сну,
- нав’язливі спогади,
- важкі сновидіння,
- флешбеки,
- підвищена тривожність та дратівливість.
Гостра реакція на певні звуки, запахи чи ситуації – ще один тривожний маячок, який сигналізує, що варто проконсультуватись з психологом.
Ірина Ткач пояснює: коли ми переживаємо певний травмуючий досвід, у нашому мозку формується так звана нейронна мережа травматичної пам'яті. І потім якийсь тригер – звук, картинка, слово, запах – може її активувати. І людину охоплює той самий вир емоцій, відчуттів, переживань, які були під час травмуючої події.
«Якщо ж людина ігнорує свій стан і намагається просто уникати тригерів – не виходить з дому, закривається в собі – це ускладнює подальшу соціалізацію і негативно впливає на стосунки з близькими», – наголошує психологиня.
Де отримати безоплатну психологічну допомогу?
Триматися, як би не було важко – правило, яке могло врятувати на фронті. Але в цивільному житті воно часто заважає ветеранам та ветеранкам звертатися по психологічну допомогу.
Та тривале ігнорування власних потреб у фаховій підтримці нерідко призводить до виснаження, проблем у спілкуванні з рідними чи навіть залежностей.
В Україні ветерани та ветеранки мають можливість отримати психологічну допомогу безоплатно – питання лише в готовності нею скористатися.
Послуги психологів коштом Міністерства у справах ветеранів України
Мінветеранів розбудовує систему надання безоплатної психологічної допомоги ветеранам та ветеранкам війни, членам їхніх сімей, родинам полеглих Захисників і Захисниць України.
В рамках проєкту вже працює Реєстр постачальників послуг із психологічної реабілітації.
Це перелік фахівців та установ в Україні, які надають психологічну допомогу ветеранам за програмою Мінветеранів, усі спеціалісти відповідають кваліфікаційним вимогам і мають ліцензію на медичну практику. Реєстр постійно оновлюється.
Аби почати працювати з психологом, треба знайти своє місто\громаду, зв’язатися за вказаними контактами і домовитися про формат зустрічей – дистанційно (онлайн) чи очно.
Вартість наданих послуг з психологічної підтримки фахівцеві оплатить держава.
Обрати фахівця або заклад можна тут:
Також для пошуку варіантів отримання безоплатної психологічної допомоги можна звернутись до свого фахівця із супроводу ветеранів війни, у ЦНАП чи до лікаря. Сімейний лікар чи профільний спеціаліст, у якого ви наразі проходите лікування, залежно від рівня необхідної допомоги може спрямувати вас до психолога, психотерапевта чи психіатра.
Хто може отримати безоплатну психологічну допомогу за програмою Мінветеранів?
• ветерани та ветеранки;
• військовослужбовці, які звільняються або звільнені з військової служби;
• люди, які мають особливі заслуги перед Україною та члени їхніх сімей;
• постраждалі учасники Революції Гідності;
• члени сімей загиблих (померлих) ветеранів та ветеранок війни;
• члени сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України;
• військовослужбовці та їхні родини (на період воєнного стану + 3 місяці після його завершення).
Більше деталей можна дізнатись за номером: 063 230 23 25.
MARTA: можливість перевірити свій психологічний стан онлайн
MARTA (абревіатура від Mental Adaptation and Rehabilitation Tools and Analysis – Інструменти психологічної адаптації та реабілітації та їх аналіз) – це онлайн-система для визначення свого психоемоційного стану в моменті та отримання рекомендацій щодо його покращення чи пошуку відповідного фахівця.
Як це працює?
На сайті є персоналізований опитувальник, який допоможе зрозуміти, що з вами відбувається та персоналізовані поради щодо наступних кроків.
Також є тести для самодіагностики за різними категоріями: «ПТСР», «Реакція горя», «Алкогольна залежність» тощо.
MARTA послуговується тими ж діагностичними інструментами, що і НАТО та Всесвітня організація охорони здоров'я.
Платформа не заміняє консультацію фахівця з ментального здоров’я, але надає можливість анонімно та самостійно провести перевірку свого психічного здоров’я та отримати рекомендацію з його поліпшення.
Також тут є кнопка швидкого дзвінка до Кризового центру Українського ветеранського фонду (0 800 33 20 29). Лінія працює цілодобово.
Де ще можна отримати психологічну допомогу?
В Україні діє низка сервісів безоплатної психологічної допомоги для ветеранів та ветеранок. Кожен може обрати зручний для себе формат підтримки: від індивідуальних консультацій до групових програм.
- Ветеранська спільнота Veteran Hub надає психологічні консультації. За деталями звертайтесь на лінію підтримки: 067 348 28 68, щодня з 9:00 до 21:00.
- Коаліція ветеранських просторів об’єднує 26 ветеранських організацій з різних куточків України. У 8 областях (Львівська, Хмельницька, Вінницька, Рівненська, Миколаївська, Одеська, Сумська, Чернігівська) вже працюють виїзні мобільні групи, у складі яких є психологи, які надають безоплатні послуги у віддалених громадах ветеранам і ветеранкам, членам їхніх родин. Деталі за номером: 098 408 26 72.
- Лісова поляна – центр психічного здоров-я та реабілітації МОЗ України. Це перший в Україні медичний заклад, який спеціалізується на лікуванні психотравми, наслідків легкої черепно-мозкової травми (посткомоційного синдрому), а також допомозі особам, які пережили полон та тортури. Щоб звернутися по безоплатну допомогу, телефонуйте: 050 956 42 27.
- Гаряча лінія кризової допомоги та підтримки Українського ветеранського фонду при Мінветеранів для ветеранів та членів їхніх родин: 0 800 332 029 (цілодобово).
- ГО «Вільний вибір» – безкоштовна психологічна підтримка для Захисників, Захисницям та членів їхніх родин, телефонуйте за номером: 063 64 64 991.
- Мобільний застосунок «База» – психологічна самодопомога для ветеранів та ветеранок. Тут зібрані вправи для самодопомоги і корисні контакти. Застосунок допомагає ідентифікувати свій стан і стабілізувати себе. Також є можливість написати фахівцю та отримати від нього відповідь. Завантажити можна за посиланням: https://play.google.com/store/apps/details-id=com.vilniy_vybir&fbclid
- ГО Mental Health Service: команда психологів надає безоплатні послуги індивідуальної травмотерапії демобілізованим особам та членам сімей військових. Також можливо отримати консультації сімейного психолога для пар та родин. Деталі за номером: 099 009 9380.
Є багато варіантів отримати безоплатну фахову психологічну підтримку – від гарячих ліній до індивідуальної терапії. Головне – не залишитися сам на сам зі своїми проблемами. Допомога поруч, і вона може змінити якість життя.
Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.
